Краєзнавство
Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби,
Історико-меморіальний музей Степана Бандери
Богдан Бандера - життєпис, спогади, документи
до роковин народження й загибелі: 04.04.1919 – 15.03.1944
Богдан Яневич,
завідувач Історико-меморіального музею С. Бандери
Богдан – наймолодший брат Степана Бандери
Маючи за взірець активну громадську діяльність свого батька о. Андрія та старших братів Степана, Олександра і Василя – Богдан успадкував натхнення до боротьби за волю України, за її державну суверенність і соборність.
Його доля мало відома з об’єктивних причин: навчання у школах і гімназіях (особливо Стрийській, яка носила ім’я Й. Пілсудського) в другій половині 1920-х та 1930-х років жорстко контролювалося польською владою; за часів більшовицької й фашистської окупації юнак перебував у підпіллі. Про Богданове навчання в першому класі знаємо лише з шкільного свідоцтва успішності за 1929-1930 рр. та з документів про його виключення з гімназії 1933-1934 рр. Скупі відомості є про влаштування о. Андрієм свого сина до гімназії в Рогатині, де навчали вихованців на традиціях закладених Михайлом Галущинським. 1
Поодинокі спогади мешканців Калущини й Рогатинщини та членів родини Бандерів, а також документи гестапо й НКВС не дають змоги описати цілісну картину життєвого подвигу Богдана Бандери.
Ця збірка світлин, документів і спогадів допоможе зібрати в єдино розрізнені відомості, приверне увагу дослідників, краєзнавців, які зможуть заповнити прогалини життєпису та виправити неправдиві свідчення.
Не тільки про Богдана але й про інших членів родини Бандерів відомості мізерні. Це були яскраві особистості, громадські й політичні діячі, провідні науковці, священики й журналісти, педагоги й інженери, лікарі й митці, доля яких розкидала по світу – в США, Канаду, Німеччину. Зацікавлення їхньою долею виникає через необхідність пояснити зростання популярності феномену Степана Бандери, якому, незважаючи на величезні зусилля окупаційних режимів витерти з пам’яті Українців правдиву дійсність, судилось увійти в історію видатним українським політичним діячем XX століття і символом незламності у боротьбі за САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ.
ЖИТТЄПИС БОГДАНА БАНДЕРИ (1919–1944)
Народився Богдан 4 квітня 1919 року в Угринові Старому (так називалось це село до 1940-х рр.) Калуського повіту в сім’ї о. АНДРІЯ БАНДЕРИ (син Михайла і Розалії з дому Білецьких) та МИРОСЛАВИ, доньки місцевого пароха Володимира Ґлодзінського та Катерини з роду Кушликів. Повитухою була Тетяна Хацевич. Охрестив дитя через два дні отець Володимир Марчак з Угринова Середнього 6 квітня. Так записано у Метричній книзі церкви села Старий Угринів, яка зберігається у ДАІФО – Фонд 631, Оп. 8, Спр. 76, Арк. 76 зв.
Зростав без матері, бо померла коли йому виповнилось 2 роки. Після її смерті доглядала за дітьми Юстина Суслик, яку парафіяни церкви с. Бережниці Шляхоцької (парохія поєднувала два села) зобов’язали працювати в угринівській резиденції о. Бандери, яка в 1933-1934 рр. на зароблені кошти вона купила в своєму селі хату та ___ га землі.
З шести річного віку Богдан вчився писати й читати мабуть в сільській школі, а від 1929 року навчався у Стрийській гімназії. Мешкав у сестри свого батька – Климентини2 та в бабусі Євфросини-Розалії на Ланах.
В середині квітня 1933 р. сім’я Бандерів, після протистояння о. Андрія і польських урядовців Калуського повітового староства, що намагалися в сільській церкві прищепити польські звичаї, та переходу шляхетських родин до латинського обряду, змушений був переїхати з Угринова Старого до Волі Задеревацької Болехівського деканату на Стрийщину.* Такий переїзд уможливив проживання Богдана зі своєю сім’єю але на навчання в Стрий змушений був доїжджали поїздами, а до залізничної станції в Лисовичах йому з братом Василем доводилося долати 9 км пішо щодня.*
Теплі спомини залишилися про весілля Володимири Бандери у червні 1933 р. яка одружилася з богословом Федором Давидюком, активним просвітянином з с. Грабівки Калуського повіту, яке відбувалось дуже скромно в тіснім колі найближчої родини.
Світогляд 13-річного Богдана характеризує випадок, що відіграв у долі юнака визначальне значення. 22 серпня 1933 р. професор Тадей Залєський протягом лекції тлумачив учням 4 "в" класу як виконати домашнє завдання на тему “Про молодість славного чоловіка, або про товариша”. Наступного дня Богдан відзвітував професорові твором про Дмитра Данилишина, якого знищили поляки у 1932 р. як бойовика ОУН.3
Після п’ятої лекції Т. Залєський зголосився в канцелярію дирекції – виклав справу і пред’явив виконане Богданом завдання. Наступного дня, після складання протоколу, Богдана усунули від навчання. Повернувшись до дому він сповістив батькові, що не зможе відвідувати школу, аж до рішення педагогічної ради. 25 серпня о. Андрій з’явився до канцелярії на виклик дирекції гімназії й дав пояснення, що син протягом канікул, перебуваючи у Стрию в інженера Йосипа Бандери, брата священика, читав газету "Новий Час". Водночас заявив, що про твір сина дізнався лише вчора.
Для вияснення мотивів вчинку було заведено окрему дисциплінарну справу до якої долучено: звіт професора, протоколи допитів Богдана і Василя (учень 7 "б" класу) Бандерів та ще кількох гімназистів. Виявилось, що з 14 учнів 4 "в" класу 7 написали твір про товариша, з яким познайомились на канікулах, 6 – про Т. Шевченка, 1 – про І. Котляревського.
Рішенням педагогічної ради від 20 вересня Богдана виключили з гімназії.
Кураторія Львівського Шкільного Округу у Львові, розглянувши 25 вересня звіт дирекції Першої державної гімназії імені маршалка Ю. Пілсуцького про інцидент з Богданом Бандерою, одноголосно затвердила ухвалу педради, ще й наклала власну резолюцію про заборону без окремого дозволу допускати його до складання будь-яких іспитів у всіх навчальних закладах округу.
Завдяки зв’язкам батька, Богдан 1934 р. продовжив здобувати освіту в Рогатинській гімназії "Рідної школи".
Товаришуючи з Ярославом Мельником з с. Бережниці Шляхоцької, який згодом став провідником Рогатинського Юнацтва ОУН (oun-upa.org.ua/encyclopaedia), Богдан долучається до політичної роботи. Слідчими НКВС в 1941 року занотовано під час допитів о. А. Бандери: "Тої ж осени ОУН повело акцію проти польської школи розкидаючи в цілім краю відповідні летючки; з тої нагоди поліція перевела масові труси і арешти – в мене була також ревізія, при якій забрали мапи кількох гірських повітів і ювілейну книжку про віденську „Січ”, видану за кордоном, речі Стефана, а потім приарештували всіх синів, але по 24 годинах звільнили" *
В 1935-1936 рр. сім’я Бандерів переселилась до с. Тростянця Долинського повіту де помер священик та відомий письменник Микола Дерлиця (23.04.1866 – 14.03.1934), який 1914 р. був комісаром у справах вдів і сиріт при Болехівському деканаті, до 1926 р. був священиком у Гошеві й Витвиці, де організовував читальні, школи, хори. 4
1938 р. Богдан вступив до ліцею (ймовірно Стрийського), а з приходом радянської влади вчився в 9 класі Стрийської середньої школи*.
Перед Великодніми святами 1940 р., у зв’язку з арештом батькової сестри Софії та її чоловіка Миколи Чабана (активіст тов. "Просвіти"), яких більшовики згодом виселили до Киргизії, змушений був переховуватись у шкільних товаришів з Конюхова. Коли постала загроза масового вивезення націоналістів цього села, що були під підозрою ще польської влади, перейшов до Бережниці Шляхоцької й там проживав у домі колишнього дяка Миколи Мельника, з сином якого, Ярославом, навчався в Рогатині. Зв’язок з батьком Богдан підтримував через бережницького коваля Івана Лесюка, який переніс речі залишені Богданом у Конюхові. Буваючи в Тростянці, Івана Лесюк контактував з сестрою Богдана – Мартою.
Є припущення, що Богдан Бандера був членом обласного проводу Юнацтва ОУН але Теодозій Загаєвич5, який вчився в станіславській гімназії від вересня 1940 до травня 1942 р. і виконував доручення Я. Мельника (очолював станіславську округу Юнацтва ОУН) стверджує, що Богдан не бував у Станіславі.
Взимку 1940 року Т. Загаєвич, уникаючи арешту НКВС, переховувався в Старому Угринові в Дмитра Михайлюка (1909 р. н.; "Хмель", "Дідо"; член обласного проводу ОУН; повітовий провідник Калущини; загинув 1948 р. в с. Спас на Рожнятівщині), куди приходив Іван Небилович ("Жаврик", "Опришок"; охоронець Крайового Провідника ОУН; загинув 1948 р. в с. Новиці), який згодом перевів Теодозія в с. Петранку до свого стрия. Ярослав Мельник влаштовував підпільні зустрічі в Червонім Броді, або біля роздоріжжя між Бережницею й Завоєм, куди приходив Богдан Бандера.
На допитах НКВС 1941 р. о. Андрій зізнався, що пізньої осені, в листопаді 1940 р., доки не випав перший сніг, Богдан, у супроводі Івана Лесюка, прибув до батькової хати в Тростянці, заявивши, що має переїхати до Німеччини*. Того вечора прибули ще й мешканці Тростянця Данило Стефанишин і Микола Чміль та Іван Лаврів з сусіднього села Белейова6, який мав перевести Богдана до Конюхова. Іван Лесюк мав найближчим потягом вирушити до Бережниці й намовити Ярослава Мельника, щоб той старався тим самим транспортом перебратись за кордон. Микола Чміль мав пізніше перейти до Німеччини*
Є свідчення, що Богдан деякий час переховувався в с. Рахині. Член ОУН Петро Лаврів згадував: “... Я тоді ходив до 8 класу, й щосуботи Богдан їздив зі мною зі Стрия до Рахині. В Стрию мешкав він у стрия на Ланах, інженера Осипа Бандери, який під час німецької окупації був посадником Стрия. Деколи мною передавали з Тростянця для Богдана харчі.
Наприкінці березня 1940 року Богдан розповів мені, що до дирекції приходили енкаведисти й цікавилися його особою. Тоді Богдан показав мені польсько-угорський розмовник, сказав, що втікає через гори, й просив завезти якісь речі до Тростянця ... ”7.
В родинному архіві Любові Левицької (м. Монреаль, Канада) збереглось кілька світлин на яких зображений перехід Богдана Бандери з Іванною Левицькою, коханою дівчиною, донькою колишнього пароха в с. Даляві біля Дрогобича і внучкою відомого етнографа й фольклориста о. Михайла Зубрицького, в супроводі поводиря й охоронця (можливо це Микола Чміль та Іван Лаврів)8.
Перейшовши нелегально радянський кордон, Богдан навчався у Холмській українській гімназії, а на початку літа 1941 року взяв участь у формуванні Похідних Груп ОУН, завданням яких було проголошення відновлення української державності й організація самоврядування в адміністративних центрах України.
29 червня 1941 року Влада у місті перейшла до Українського повітового уряду, який очолив Омелян Сливка [закінчив 1933 р. філософський факультет Ягелонського університету в Кракові; від 1937 р. вчителював у Калуській школі; від 1939 р. – директор школи; у вересні заарештований; 14.10.1941 р. замучений у Краківській тюрмі9. Командування української міліції перебрав на себе Мирон Сілінський, син священика з Вістови, його заступником був _. Гуцуляк. Посадником міста став Тарас Банах10.
2 липня 1941р. в Калуші Богдан Бандера, Ярослав Мельник і Тарас Банах (1911 р.н.; закінчив Станіславську учительську семінарію, вчителював у с. Петранці тепер Рожнятівського району; член ОУН від 1937 р.; від жовтня 1939 р. до 1941 р. – інспектор Калуського РВНО; весною 1941 р. переховувався від арешту в с. Бережниці; літом 1941 р. Калуський повітовий провідник ОУН; від осені 1941 р. комендант української поліції в Станіславі; 1944 р. емігрував до Німеччини; від 1949 р. проживав у США; подальша доля невідома11 оголосили про відновлення Української держави. повітовим старостою обрано Омеляна Сливку ... . Його заступником став учитель Орест Коваль, секретарем – Прокіп Матійців. На той час Калуш був зайнятий угорськими військами. Вони в адміністративні питання не втручалися. Тому керівництво повітом було зосереджено в українських руках12.
Ось як ці події описує Михайло Коломиєць: "1-2 липня 1941 року у Калуші та селах Калущини було проголошено Акт відновлення Україської держави, відбулися віча, вибрано війтів. У Калуші, скажімо, текст Акту зачитував перед громадою Тарас Банах. На мітингу виступали Ярослав Мельник ("Роберт") і Богдан Бандера. У церкві Святого Архистратига Михаїла священики В. Тисовський, М. Майорчик, О. Монцібович відправили молебень та молитву. Був створений Український комітет на чолі з Ковалем. У Народному домі знаходилися його відділи – пропаганди, виховання молоді, який очолювала Ольга Коваль, спортовий - Роман Дзундза, взаємодопомоги - пані Шлемкова.13
Теодозій Загаєвич розповів, що від початку липня до вересня 1941 р. Б. Бандера і Я. Мельник жили в центрі Калуша біля молочарні (тепер вул. С. Бандери) в помешканні Оксани Мельник, що працювала в пекарні. Харчувались у їдальні "Поміч". До Богдана приїжджав з Станіслава брат Василь зі своєю дружиною Марією (донька о. Євгена Возняка).
Зі спогадів Володимира Федоришина, 1933 р. н., прож. в м. Калуші-Підгірках14 можна дізнатись, що літом 1941 року Богдан Бандера прибув до с. Дичок на Рогатинщині по шляху із Калуша. В один із вечорів у хаті Федоришиних зібрались декілька людей; серед них – Іван Сташків (1934-1938 рр. навчався у Рогатинській гімназії, на вихідні запрошував Богдана погостювати), Юлько Кирилюк (син директора школи з сусіднього села Заганів), Люба Філяк з Дичок. Проводив нараду юнак, віку 21-22 років. Богдан говорив коротко, але переконливо. Перебував у селі декілька днів. Щоранку Богдан та Іван Сташків займались гімнастикою, обливались холодною водою, боролись, причіпляли до дерева у саду портрет Сталіна і вчилися прицільно стріляти в нього з пістоля. В перших числах липня 1941 року Богдана Бандеру, Івана Сташківа, та двох невідомих (усі були переодягнуті в німецьку форму, з автоматами на грудях) відвезли кіньми до Бережан. Богдана називали – "Друже Митар". Подальша дорога стелилася на Тернопіль, Проскурів (тепер Хмельницький), Вінницю...
Зі спогадів Петра Лавріва:
«Десь 1942 року у потязі зустрів я знову Богдана Бандеру, який їхав зі Стрия до сестри Володимири у Голинь. Часто супроводив його Ярослав Мельник з Бережниці – обласний провідник Станіславщини, а з 1945 року – провідник Карпатського краю “Роберт”. Коли 1943 року у Станиславові мандрівний театр ставив “Шаріку”, члени обласного проводу ОУН спокусилися виставою і пішли до театру. Хтось доніс, і німці оточили будинок театру. Заарештованих членів ОУН розстріляли під божницею (синагогою). Богдан також був з друзями, але розбив вікно й утік з театру.
“Роберт” і “Митар” (псевдо Ярослава Мельник і Богдана Бандери) були побратими - нерозлийвода. Різнилися не тільки кольором волосся: “Роберт” мав чорні кучері, “Митар” був світловолосий, – але й характерами: Роберт – говірливий, відкритий, Митар – мовчазний, замкнутий у собі. Після страшної повені 1941 року, коли у гірських селах не було що їсти, підпільники не раз ночували у батьків моєї дружини – Марії Доміцелі й Антона Скрентовичів у Залукві під Галичем і ласували кукурудзяним чиром.
У діаспорі і в краю ходять чутки, що Богдан Бандера загинув на Східній Україні 1941-1943 рр. Я, і моя дружина Скрентович, засвідчуємо, що зустрічалися з Богданом до 1945 року”. Подружжя Петро і Марія Лавріви також стверджували, що Богдан Бандера зі своєю дружиною Дарією Цимбалістою загинули 19 грудня 1949 р. в с. Сваричеві на Рожнятівщині17, але Дарія Цимбаліста (нар. 12.09.1924 р. у с. Войнилів Калуського повіту) була дружиною Володимира Лівого, який теж мав псевдо „Митар”.»15
На противагу розповідям Лаврівих віднайшлись світлини, на яких Я. Мельник “Роберт” сфотографований з Романом Голубом з Коломийщини, який був крайовим провідником СБ і мав підпільне псевдо “Митар”, як і Б. Бандера.
Прощаючись з сестрами, Богдан домовився: дасть вістку на словах – живий, принесуть пароль “Богданові мешти” – загинув. Володимира та Оксана вважали, що брат загинув біля Січеслава.
Цікаву історію записану від Оксани і Володимири Бандер подає Р. Пастух у книзі "Родинний архів Степана Бандери" (ст. 132).
«У 1942 р. чи, можливо, в 1943 р. Богдан Бандера мав іти на Східну Україну. А що його старі черевики геть зносилися, то шваґер по сестрі Володимирі о. Федір Давидюк, який служив тоді на парафії в с. Голині біля м. Калуша на Івано-Франківщині, дав Богданові свої черевики.
Тривалий час ніяких вісток від нього не було. Аж ось у 1942 р., або у 1943 р. до отця на парафію прибув з м. Херсону невідомий чоловік. Гість стверджував, ніби його скерував Богдан Бандера. На доказ правдивості своїх слів він показав ті самі черевики й листа, написаного начебто ним. На Калущині незнайомець хотів зустрітися з тоді ще повітовим провідником ОУН Ярославом Мельником-"Ро6ертом" з с. Бережниці Шляхоцької, в майбутньому крайовим провідником ОУН тодішньої Станіславської області.
Поки о. Федір розмовляв у світлиці з незнайомцем, їмость Володимира вийшла на кухню накрити на стіл. Через хвилину-дві вона повернулась до світлиці й побачила наставлений гостем пістолет у груди свого чоловіка. Незнайомець гейби знітився і промимрив щось на кшталт того, що, мовляв, він так пожартував, аби переконатися, як вестиме себе священик під загрозою зброї. Подружжя вдало, ніби повірило, але відчуло недовіру до гостя.
Після перекуски отець вийшов доручити слузі провести незнайомця за потрібною адресою. Іншому ж довіреному односельцю він шепнув, аби випередив їх і порадив Я.Мельникові добряче пересвідчитись у правдивості тверджень прибулого здалеку. Тільки-но той зайшов до провідника додому, як опинився під арештом. При обшуку в його одежі знайшли зашитий документ, котрий свідчив не на користь придуманої ним версії. На допиті незнайомець признався, ким і для чого був посланий на Прикарпаття. За висновком сестер, він був аґентом НКВД. Зрозуміло, що його ліквідували, і не допомогли ні ті черевики, ні лист.» 16
За спогадами Степана Мудрика – в середині червня 1942 р. Богдан ночував у його домі в Білій Церкві, відтак пішов на Херсонщину (про це С. Мудрик розповів Степану Бандері зустрічаючись у Мюнхені березневим днем 1946 р. 17
Документ гестапо зі згадкою про Богдана Бандеру міститься в книзі В. Косика «Україна в Другій світовій війні» (2 том., ст. 112).
У 2005 р. на сторінках газети “Україна молода” дослідник Юрій Зайцев розповів, що згідно архівних документів СБУ Богдан Бандера значиться серед членів ОУН Миколаївської області. Разом з цим членкиня миколаївського підпілля ОУН Ніна Борова (псевдо “Чайка”) упізнавши на одній з фотографій Богдана Бандеру, засвідчила, що неодноразово зустрічалася з ним. За її ж словами 15 березня 1944 р. Богдан був заарештований органами СМЕРШу в с. Піски Баштанського р-ну на Миколаївщині. За спогадом мешканки с. Піски Тамари Задираки, що наводить миколаївський краєзнавець Юрій Зайцев, «Богдана» випадково застрелили червоноармійці з Сибірської дивізії, котрі перебували в селі на відпочинку. Це сталося 11 чи 12 березня18.
Детальніший опис діяльності «Богдана» на Миколаївщині подає старший науковий співробітник Інституту української археографії й джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН Володимир Ковальчук у статті «Богдан — загадковий брат Степана Бандери». 19
Джерела та література:
1. Михайло Галущинський народився 26.09.1878 в с. Дзвиняч Чортківського повіту на Тернопільщині, помер 25 вересня (за ін. даними 23.09) 1931 року. Ввідомий активіст осередків “Просвіти” в Золочівському і Рогатинському повітах та керівник Українського педагогічного товариства Рогатинської гімназії, метою яких було поширення національної самосвідомості; автор концепції національного виховання українців, яку впроваджував у життя як у період праці на посаді директора Рогатинської приватної гімназії (1909-1914 рр.), так і в подальшій педагогічно-просвітницькій роботі.
2. Климентина Бандера народилася 31 жовтня 1890 р., закінчила стрийську вчительську семінарію, вийшла заміж за кахетита, а згодом пароха Успенської церкви в Стрию о. Миколу Ліщинського, який був родом з Калуського повіту; мала п'ятеро дітей – Ірина та Зиновій загинули в УПА, Богдан пропав безвісти, Дарія і Марія еміґрували до Німеччини, а згодом переїхали до США; померла Климентина в 1979 році. - Р. Дзюбан. Звідки рід Степана Бандери (генеалогічна розвідка) // Народознавчі зошити. – Інститут народознавства Національної академії наук Україна. – Львів, 1999. – Ч. 1. – Ст. 19.
3. Акція ОУН експропріації коштів пошти у Городку під керівництвом Богдана Кордюка була невдалою. Двоє бойовиків загинули. Біласа і Данилишина затримали зі зброєю в руках. При спробі втечі вони застрелили коменданта поліційного постерунку. На суді відмовились від прохання про помилування. Під час страти в Бригідках вони заявили, що вмирають за Україну. ОУН перетворила суд в пропагандивну акцію: процес широко висвітлювався підпільними виданнями «Сурми» і «Розбудови нації»; на момент страти дзвонили дзвони у всіх церквах Львова; поминальні служби відбувались у багатьох церквах Галичини. Степан Бандера, ставши Краєвим Провідником, заборонив експропріаційні акції ОУН.
4. І. Ярич. 1000-ліття в обличчях: Долина Болехів, околиці. // Ів.-Франківська друкарня, 2003 р., 84 ст.).
5. Теодозій Загаєвич нар. в Калуші 16.05.1921 р.; в ОУН від 1938 р., забезпечував зв’язок між Калуськими і Долинськими теренами.
6. Нечай, Бігун, Мирон, 50, 222, 555), 1918 (або 1917) р. н.; син Василя, член ОУН, заарештований поляками 1938 р., сидів у тюрмі Береза Картузька разом з Степаном Бандерою, в 1939-1941 був посередником між С. Бандерою та підпіллям на Західній Україні, підтримував зв'язок з Мартою Бандерою, за перших совітів був повітовим Провідником Долинщини, згодом окружним Провідником ОУН Калуської округи, обласним організаційним референтом Станіславської округи, стрілець УПА в складі КП ОУН "Захід Карпати"; в 1945-1948 рр. окружний Провідник ОУН Дрогобиччини, 07.05.1949(1946) загинув над Дністром у бою з московськими оккупантами. – І. Ярич. 1000-ліття в обличчях: Долина Болехів, околиці. Ів.-Франківська друкарня, 2003 р., 148 ст.), похований в с. Корчин біля Сколе Львівської обл. (www.martyrology.netfirms.com)
7. М. Когут. Герої не вмирають. Кн. ___. Ст. _
8. Р. Пастух "Родинний архів Степана Бандери". // Видавець Святослав Сурма. – Дрогобич, 2008. – Ст. 131.
9. М. Когут "Люди і долі", 188 ст.
10. М. Коломиєць, ст. 111
11. М. Когут "Люди і долі", 16 ст.
12. І. Семаньків. Перемогла ідея. – Калуш, 2002 р. – Ст. 8
13. М. Коломиєць ст. 112
14. М. С. КОГУТ. Герої не вмирають. Кн. 7. // Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 2001. Ст. 11-12.
15. П. Лаврів. “Зона” // 1994. – Ч. 6. – Ст. 181.
16. Р. Пастух "Родинний архів Степана Бандери" // Видавець Святослав Сурма. – Дрогобич, 2008. – ст. 132.
17. Я. Сватко. Місія Бандери // ТзОВ «Галицька Видавнича Спілка». – Львів, 2008 р. – Ст. 42
18. Ю. Зайцев. Богдан Бандера склав голову в Пісках // “Україна молода”. – Київ, 17.02.2005.
19. В. Ковальчук. «Богдан — загадковий брат Степана Бандери». – Щоденна всеукраїнська газета «День» // №30, субота, 21 лютого 2009.
20. Я. Сватко. Місія Бандери // ТзОВ «Галицька Видавнича Спілка». – Львів, 2008 р. – Ст. 42
* П. Арсенич, Г. Бурнашов, Б. Яневич. Степан Бандера та його родина // Вид. «Нова Зоря». – Івано-Франківськ, 2008. – Ст. 39-40, 43.
** П. Арсенич, Г. Бурнашов, Б. Яневич. Степан Бандера та його родина // Вид. «Нова Зоря». – Івано-Франківськ, 2008. – Ст. 27
ВИТЯГИ З АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ і ВИДАНЬ
Мої особисті зізнання
Із кримінальною справою о. Андрія Бандери № 61112.
"… Четвертий син Богдан, як я згадував учився в Рогатині, та сі студії не міг докінчити – малу матуру перед переходом в ліцей першого разу не здав, тільки другого разу т. ч. 1938, а з приходом радянської влади на моє домагання полишивсь в Краю і ходив до 9 класу середньої школи в Стриї до свят великодних 1940; перед тими святами наступив в Стриї арешт мого швагра Николи Чабана господара в Стриї і вивезення єго жени, а мої сестри Зофії [Софії]. По тім Богдан скривавсь спершу у товаришів шкільних в Конюхові – де саме не знаю – а коли грозило мешканцям Конюхова як знаним з польських часів націоналістам – масове вивезення, перенісся до місця давнішої моєї праці Бережниці шляхоцької і там проживав скрито в домі колишнього мого дяка Николи Мельника з якого сином Ярославом ходив до школи в Рогатині. Порозуміння з домом довершував Богдан через Івана Лесюка з села Бережниці шлях. місцевого коваля, який переносив річи Богдана залишені ним в Конюхові або в інших цілях приходив до Тростянця, контактувався він з дочкою Мартою. Пізно в осени 1940; заки упав перший сніг, прибув вечером залізницею з Іваном Лесюком Богдан і заявив мені, що має відправитись з транспортом до Німеччини. Того вечора були у него то значить в другім покої: Данило Стефанишин Васильович і Никола Чміль Іванович оба з Тростянця та Лаврів з Белеєва, який мав перевести Богдана до Конюхова. Іван Лесюк мав найближчим потягом вирушити в Бережницю і намовити Ярослава Мельника, який більше чим рік учителював в Бережниці шляхоцькій, а потім почавсь скриватись, щоб він старавсь тим самим транспортом перебратись за кордон. Никола Чміль довгі часи працював в млині свого батька, а відтак скривався і мав пізніше відійти в Німеччину."
П. Арсенич, Г. Бурнашов, Б. Яневич. Степан Бандера та його родина // Вид. «Нова Зоря». – Івано-Франківськ, 2008. – Ст. 43.
ДОКУМЕНТИ зі статті Володимира Муравського «ДОКУМЕНТИ ДО БІОГРАФІЇ БОГДАНА БАНДЕРИ У ФОНДАХ ЦДІА УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
Документ № 1.
1933 р., 7 листопада, м. Львів. Обіжник Кураторії Львівського шкільного округу у Львові про виключення з гімназії Бандери Богдана
«Кураторія Львівського шкільного округу у Львові.
Обіжник № 504 від 7 листопада 1933 р. № 1129344/33.
Учень Богдан Бандера – виключення з закладу
Без окремого дозволу Кураторії Львівського] ш[кільного] о[кругу] заборонено приймати в число учнів та допускати до яких-небудь іспитів Богдана Бандеру, колишнього] учня 4 "в" класу І Державної гімназії в Стрию.
В. о. начальника відділу Л.Юс (підпис)
Отримують: дирекції державних і приватних середніх загальноосвітніх шкіл, закладів навчання вчителів та професійних шкіл в Окрузі.»
ЙС3.
ЦДІА України у Львові, ф. 179 (Кураторія Львівського шкільного округу, м. Львів), оп. З, спр. 2209, арк. 1. Копія. Машинопис. Мова польська.
Документ № 2.
1933 р., 25 вересня, м. Стрий. Доповідна записка дирекції І гімназії у Стрию Кураторії Львівського шкільного округу про причини виключення учня Бандери Богдана та резолюція Кураторії
«Дирекція І Держ[авної] Гімназії ім. Маршалка Ю. Пілсудського в Стрию. Дня 25 вересня 1933. Ч[исло] 995.
Справа дисциплінарна учня Богдана Бандери.
До Кураторії Львівського шкільного округу у Львові.
Дирекція подає в додатку документи, що відносяться до дисциплінарної справи учня 4 "в" класу місцевих утраквістичних відділів, Богдана Бандери, а саме:
протокол засідання педагогічної ради з при воду дисциплінарної справи Богдана Бандери, яке відбулося 19 і 20 вересня 1933;
звіт проф[есора] Тадея Залєського в справі домашнього твору учня Богдана Бандери;
відповідний домашній твір Бандери;
протокол допиту Богдана Бандери;
протокол допиту брата Богдана, Василя Бандери, учня 7 "б" класу місцевих утраквістичних відділів;
протокол допиту учнів 7 "б" класу, Івашківа Мирослава і Хирівського Василя.»
З боку дирекції додається наступне пояснення:
«Дня 23/VIII ц[ього] р[оку] після 5 лекції в канцелярію дирекції зголосився проф[есор] Залєський, виклав справу, як написав у протоколі, і пред'явив картку з завданням Бандери. Наступного дня після складення протоколу учня Бандеру усунули від шкільних занять аж до рішення педагогічної ради. Дня 25/ VIII ц[ього] р[оку] до канцелярії на виклик дирекції з'явився батько учня, який є гр[еко]-катол[ицьким] парохом в Угринові Старому, пов[іт] Калуш, повідомляючи, що син читав газету "Новий Час" у Стрию протягом канікул, перебуваючи в інженера Йосипа Бандери, брата священика, і що такої газети вдома немає. Водночас заявив, що про завдання дізнався лише тоді, коли син повернувся додому 24/ VIII ц[ього] р[оку] і сказав, що наразі не може відвідувати школу, аж до рішення педагогічної ради, за написання твору про Данилишина.
Щоб мати повніше уявлення, керівник закладу попросив проф[есора] Залєського зібрати домашні зошити учнів 4 "в" класу під приводом перегляду їх вдома і представити їх дирекції для перегляду. Керівник закладу отримав 14 зошитів, які підтверджують, що план і теми є ті самі, які подає в протоколі учень Бандера. З 14 учнів 7 писали про молодість товариша, з яким познайомилися на канікулах, 6 про Шевченка, а 1 про молодість Котляревича4. У творах учні трималися плану, випрацюваного протягом лекції дня 22VIII ц[ього] р[оку] на підставі розділу 85 п[ід] н[азвою] "Пісня молодости", який розміщений у книжці Антона Крушельниць-кого "На провесні життя".
План був таким:
Молодість
Бурхлива, буйна, не знає перепон, палка,
Повна мрій, намірів,
Твердо вірить у здійснення мрій,
Захоплюється новими ідеалами,
Не устрашима, вірою душа.
Продиктована проф[есором] Залєським тема домашнього завдання у зошитах одних учнів записана як: "Про молодість славного чоловіка, або про товариша", у других - "Спомини про молодість товариша або про молодість якогось славного чоловіка".
За директ[ора] Антоній Войцеховський (підпис)»
Штамп: "Кураторія Львівського Шкільного Округу у Львові.
Отримано 27 вересня 1933. № 29344.
Додатки 2 відділ II, референт (підпис)"
П[ункт] 1
К[ураторія] Львівського] ш[кільного] о[кругу] у Львові, д[ня] 7/Х. [19]33. № II-29.344/33.
Учень Богдан Бандера - виключення з закладу
«До дир[екції] І держ[авної] гім[назії] ім. маршал-ка Ю.Пілсудського в Стрию.
Розглянувши звіт дирекції з д[ня] 25/9.33. ч[исло] 995., К.Л.Ш.О. одноголосно затвердила ухвалу місцевої пед[агогічної] ради, на підставі якої виключено з закладу учня 4 "в" класу Богдана Бандеру.»
П[ункт] 2
«До дирекцій (керівництв) усіх державних та приватних середніх загальноосвітніх шкіл, закладів навчання вчителів та професійних шкіл в окрузі.
Без окремого дозволу К.Л.Ш.О. заборонено приймати до числа учнів та допускати до яких-небудь іспитів Богдана Бандеру, колишнього] уч[ня] 4 "в" кл[асу] І держ[авної] ґімн[азії] в Стрию.»
5/10. [19]33. Підписи.
Канцелярія: До п. 1 додати скріплені додатки.
«У зв'язку з читанням розділу "Пісня молодости" учитель подав на домашнє опрацювання тему "Про молодість славного чоловіка". Учень Бандера описав "геройську" молодість Дмитра Данилишина, страченого за участь у нападі на пошту в Городку Ягелл[онському].»
Штамп: "До від[ділу] відправлення] дня: 9 жовт[ня] 1933"
Переписано дня: - 2 дод[атки]. Порівняно дня: 16/Х.[19]33 (підпис). Вислано дня: 16/Х.[1933] (підпис). До реєстратури дня: - _.
ЦДІА України у Львові.- Ф. 179.- Оп. 3.-Спр. 2209.- Арк. 4-5. Оригінал. Машинопис, рукопис. Мова польська.
Документ № 3.
1934 р., 19 квітня, с. Воля Задеревацька. Лист о. Бандери Андрія до Куратори Львівського шкільного округу у Львові з проханням поновити в гімназії його сина Богдана
Штамп: "Державна Гімназія ім. маршалка Ю.Пілсудського в Стрию
Отримано дня 26/4. 1934 Ч[исло] 483"
« Висока Консисторіє !
Підписаний гр[еко]-кат[олицький] адміністратор парафії Воля Задеревацька, пов[іт] Долина, батько 7 незабезпечених дітей, просить Високу Кураторію дозволити його синові, Богданові Бандері, учневі 4 кл[асу] І ґім[назії] ім. маршалка Ю.Пілсудського в Стрию, виключеному в 1933/34 шкільному році, продовжувати своє навчання у згаданій гімназії в Стрию.
Опираючись на обіцянку вельможного пана візитатора Туля дану о[тцеві] катехитові И.Мартинкові, який інтервеніював у справі мого сина, що п[ан] візитатор "не буде мати нічого проти поновлення в І ґім[назії] в Стрию виключеного учня Богдана Бандери", осмілююся своє прохання обґрунтувати таким чином: серед 7 незабезпечених дітей 5 навчаються, з них 2 синів в університеті, а З в гімназії у Стрию, і це можливе лише тому, що щоденно доїжджають залізницею до Стрия; за інших обставин навчання 3-ьох в гімназії було б неможливе. Дозвіл навчатися синові Богдану в гімназії в іншому місці означало б усунення його від усякого навчання, єдиного способу забезпечення майбутнього дитини.
Ці мотиви Висока Кураторія ласкаво захоче прийняти до уваги і прихильно вирішити висловлене вище прохання.
Воля Задеревацька, дня 19 квітня 1934.
О. Андрій Бандера, адміністратор »
П[ошта] Соколів біля Стрия.
VІ/49
П[ункт]
К.Л.Ш.О.
у Львові, д[ня] 4 травня 1934. № Н-9830/34
Богдан Бандера - поновне прийняття до закладу.
« До дир[екції] І держ[авної] ґім[назії] ім. марш[алка] Ю. Пілсудського в Стрию.
Згідно з проханням XX з д[ня] 26/4. [19]34, ч[исло] А-Х-483
К.Л.Ш.О. не дозволяє поновлення до місцевої гімназії колишнього] учня Богдана Бандери.
Дирекція повинна повідомити прохача, о. Андрія Бандеру, який проживає в Соколові біля Стрия, що може клопотатися про прийняття свого сина Богдана до іншого закладу поза межами Стрия. »
2/5. [19]34 Підписи.
Штамп: "До від[ділу] відправлення] Отримано дня: 5 травня 1934 Переписано дня: 9/V [1934] (підпис) Порівняно дня: 11/5.[19]34 (підпис) Вислано дня: 12 травня 1934 (підпис)
«До високої Шкільної кураторії у Львові через дирекцію І гімназії ім. маршалка Юзе-фа Пілсудського в Стрию, О. Андрій Бандера, гр[еко]-кат[олицький] адміністратор у Волі Задере-вацькій, п[ошта] Соколів біля Стрия, просить про поновне прийняття у І гімназію в Стрию його сина Богдана Бандери, учня 4 кл[асу] ґімн[азії], виключеного в 1933/34 шк[ільному] році. »
Штамп: "Дирекція І Держ[авної] Гімназії в Стрию"
Ч[исло] А-Х-483
У Стрию, 26/4 1934.
«Кураторія шкільного округу у Львові представляє дирекції д[ержавної] ґ[імназії] до подальшого урядування, зазначаючи, що Бандера був виключений зі школи за розпорядженням] Кураторії від 7/10 1933, № ІІ-29344/ЗЗ за звеличення дій Данилишина. Дирекція вважає, що було б небажано, щоб Бандера був поновлений у закладі, з якого був виключений.
Директор Юліуш Адамовський (підпис). »
Штамп: "Кураторія Львівського шкільного округу у Львові.
Отримано 27 квітня 1934 № 9830".
Штамп: "Папка № VІ/49". (Підпис).
ЦДІА України у Львові. - Ф. 179. - Оп. 3. - Спр. 2209. - Арк. 7.
Оригінал. Рукопис. Мова польська.
Спогади Марії БАЗЮК (двоюрідна сестра Я. Мельника-«Роберта»)
1 липня 1941 року в центрі Калуша в присутності великої кількості людей відбулось віче. Його відкрив Тарас Банах, який зачитав Акт відновлення української державності від 30 червня у Львові. На вічі були присутні повітовий провідник Ярослав Мельник і наймолодший із братів Бандерів Богдан. Після віча присутні були на урочистому Богослужінні у калуській церкві Святого Архистратига Михаїла.
В ці дні Ярослав з Богданом відвідали родину Манелюків в селі Бережниці, в якої нещодавно переховувались від чекістського арешту. Побували в гостях у д-ра Володимира Кіци, знаного в місті ветеринарного лікаря.
Наступного дня, 3 липня 1941 року, попрощавшись з калушанами, Богдан Бандера-„Митар" у складі похідної групи ОУН вирушив у південні області України. Більше вістей від Богдана не було...
З книги М. С. КОГУТА. Герої не вмирають.
Кн. 1.— Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 2001. Ст. 12-13
Спогади Ольги МАНЕЛЮК
Після виключення Ярослава Мельника поляками з Рогатинської гімназії, він деякий час працював вчителем початкової школи у рідному селі Бережниці Шляхотській Калуського повіту.
Пам'ятаю випадок із свого шкільного життя. Це було, здається, весною 1939 року. Я вчила дома уроки, як почула розмову тата із своїм братом Михайлом:
— Приходить кінець Польщі, вже недовго чекати. З'їсть її Німеччина...
Чоловіки говорили неголосно, але я все почула. Хоч мала на той час дев'ять років та зрозуміла зі сказаного батьком, що поляки роблять зле нам - українцям. І своїм дитячим розумом запротестувала проти них - поляків.
— Не буде Польщі, не треба і уроків вчити!
Коли наступного дня я прийшла в школу, вчитель Мельник викликав до дошки:
— Манелюк, відповідайте урок.
Я встала і категорично заявила, що не вивчила урок.
- Чому?
- Не вивчила, бо... — і не закінчила. З голови не виходили татові слова про Польщу. Я вважала себе мало не героїнею.
Ярослав Мельник не потерпів такого поступку від учениці. Взяв і відлупцював мене лінійкою.
І приказував при цьому:
- А вчити уроки треба!
Наголошував на останньому слові.
Я йшла додому зі школи і плакала. В моїй дитячій душі все кипіло.
- Як вчитель міг мене вдарити? Скільки разів бував у нас, обідав...
Тато запитав, у чому справа. Я все розповіла. Надіялась, що він стане на мою сторону.
- Добре Славко зробив, я ще зараз додам. Ти ще замала судити про когось... А вчитись треба,- ніби повторив вчителеві слова.
Тато (Володимир Манелюк.- Авт.) близько знався з родиною Мельників по праці у бережницькій „Просвіті". Мама Ярослава була моєю хресною матір'ю.
... Вдруге мені довелось зустрітись з майбутнім крайовим провідником Я. Мельником-„Робертом" влітку 1941 року. Після проголошення у Калуші Акту від 30 червня мій тато привіз кіньми до нас додому Ярослава Мельника (тодішнього повітового провідника ОУН Калущини.- Авт.) і наймолодшого з братів Бандерів Богдана. Хлопці були однолітками. Богдан весь час чомусь кашляв, напевне, був хворий.
Мама моя, чекаючи гостей, зварила пирогів, подала на стіл. Тато з Ярославом і Богданом весь час говорили про щось впівголоса.
- Чоловіче,— сказала мати - Досить політики, сідай до столу і клич гостей.
Ярослав швидко впорався з їжею. Богдан їв, не поспішаючи, все чомусь відсував на сторону миски смажену цибулю.
Мельник був непосидючий, все ніби кудись поспішав, і ще нетерплячий. Й тут, за столом, показав свій характер: дивився, дивився, як Бандера їсть і раптом каже:
- Слухай, Богдане, ти або їж, або...
Різко встав з-за столу, подякував і вийшов на подвір'я. Молодший Бандера не образився на свого товариша, тільки усміхнувся і далі продовжував неквапливо їсти. Знав нестримний Ярославів характер.
Після обіду Богдан підійшов до мене, поклав руку на моє плече і запитав:
- Як тебе звати, дівчино?
- Ольгою,- відповіла я.
- Маєш ім'я славної княгині, не осором його.
З книги М. С. КОГУТА. Герої не вмирають.
Кн. 1.— Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 2001. Ст. 20-21.
Зі спогадів Володимира Федоришина
(1933 р. н., прож. в м. Калуші, ж.м. Підгірки)
У 1934-1938 роках мамин брат, а мій вуйко Іван Сташків, навчався у Рогатинській гімназії. Тут вуйко знався із наймолодшим з братів Бандерів –Богданом, який теж навчався у Рогатині. Вихідними днями Богдан неодноразово бував у нашому селі Дички (Рогатинщина).
Пригадую літо 1941 року. Йшла німецько-совєтська війна. В один із вечорів у нашій хаті зібрались декілька людей; серед них – Іван Сташків, Юлько Кирилюк (син директора школи з сусіднього села Заганів), Люба Філяк з Дичок. Проводив нараду юнак, віку 21-22 років. Це був згадуваний вище Богдан Бандера; говорив він коротко, але переконливо. До Дичок наймолодший з Бандерів прибув по шляху із Калуша.
Тоді, влітку, Богдан Бандера перебував у нашому селі декілька днів. Щоранку Богдан та вуйко Іван займались гімнастикою, обливались холодною водою. А ще юнаки боролись, тягаючи один одного за сорочки, валялись по землі. Моя мама сварилась з ними і жартуючи говорила, що ледь встигає пришивати ґудзики до сорочок брата Івана та Богдана Бандери.
Пам'ятаю, що молодший з Бандерів причіпляв до дерева у саду портрет Сталіна і з вуйком вчилися прицільно стріляти в нього з пістоля.
В перших числах липня 1941 року мій тато підвіз хлопців кіньми до Бережан. Для конспірації четверо підпільників – Іван Сташків, Богдан Бандера та двоє мені незнайомих – були переодягнуті в німецьку форму, з автоматами на грудях. Незнані двоє хлопців називали Богдана тільки – "Друже Митар".
По дорозі назад тато дізнався від вуйка Івана, що наймолодшому з Бандерів дальша дорога стелилася на Тернопіль, Проскурів (тепер Хмельницький), Вінницю... Кінцевою метою Богдана – "Митаря" була Миколаївщина.
М. С. КОГУТ. Герої не вмирають.
Кн. 7. «Невідомий факт з біографії Богдана Бандери» — Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 2001. Ст. 11-12
Богдан — загадковий брат Степана Бандери
Володимир КОВАЛЬЧУК, старший науковий співробітник Інституту української археографії й джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, консультант Галузевого архіву СБУ в м. Києві
1 січня виповнилося 100 років від дня народження Степана Бандери. Якщо про його конкретний внесок у боротьбу Організації українських націоналістів за незалежність українських земель знаємо досить докладно, то місія рідних братів і сестер цього діяча, які також обстоювали визвольні ідеї, поки висвітлена фрагментарно через брак документальних джерел. На перешкоді наступне: біографії братів Богдана, Олександра, Василя та сестер Марти-Марії, Оксани, Володимири настільки «закручені», що часом нагадують детективний сюжет, зрозуміти який можна тільки після прочитання останньої сторінки.
Особливо «не повезло» Богданові Бандері. Його коротка життєва дорога практично не вивчена, а з приводу того, де й за яких обставин він загинув, існують тільки не підкріплені документами версії. Оксана й Володимира Бандери вважали, пише дрогобицький дослідник Роман Пастух, що їхнього брата в 1940-х роках знищила агентура НКВС. За іншими даними, Богдана Бандеру порішили німецькі гестапівці в Миколаєві. Є й така думка: Богдан зі своєю дружиною та ще кількома повстанцями зустріли смерть 19 грудня 1949 року в криївці в селі Старичів Рожнятинського району Івано-Франківської області.
Відтак, навіть онук лідера бандерівської фракції ОУН, якого також звати Степан Бандера, під час урочистої Академії на честь роковин діда, яка відбулася нещодавно в Національній опері України в Києві, констатував, що нічого конкретного про долю Богдана не знає.
Матеріали, які нам вдалося виявити в Галузевому архіві Служби безпеки України, архівах його управлінь у Миколаївській та Запорізькій областях, а також допомога миколаївського краєзнавця Юрія Зайцева дозволяють частково «реставрувати» останні роки життя Богдана Бандери.
Роком «перелому» став 1940-й. Під загрозою переслідування за членство в ОУН Богдан покинув рідні пенати (Західна Україна саме стала радянською) і розпочав «мандрівне» життя підпільника. Він вдало перейшов західний кордон УРСР і осів у Холмі. Навчався в тамтешній гімназії. Незадовго до початку радянсько-німецької війни, коли ОУН засилала до Центральної, Східної та Південної України свої «похідні» групи, він долучається до однієї з них і разом з іншими «західняками» проникає на Херсонщину.
Ненадовго перенесемося в 1944 рік. У Запорізькій, Миколаївській, Херсонській областях йшло відновлення радянської влади. На допитах у НКВС місцеві підпільники, розповідаючи про оунівську мережу, раз-у-раз давали свідчення про якогось «Богдана». Але жоден із них — ні Олександр Яковлєв, ні Павло Микитенко, ні Любомир Аліман — не знав точно, з ким насправді мав справу.
Скептик зауважить: справжнє ім’я Богдана Бандери слугувало йому за псевдонім в ОУН, а таке там майже не траплялося. Зате оптиміст зверне увагу на наступне: згадані вище допитувані в 1944 р. дружно твердили, що «Богданові» 25 чи 26 років. А це збігається із загальновідомим віком рідного брата провідника ОУН(б). Він народився 1919-го!
...Восени 1943 року «Богдан» (інші псевда — «Богданчик», «Іван») керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН(б). Остання була підзвітна Миколаївському проводу, який очолював «Директор». За зв’язок між «Богданом» і «Директором» відповідала Домна Яковлева. Вище за «Директора» в організації стояв «Юрко» — це про псевдо знаного діяча ОУН і УПА Василя Кука. Він перебував на чолі Крайового проводу з центром у м. Дніпропетровськ. Завданням № 1 для «Богдана» (до речі, улюбленця «Директора») стала пропаганда серед молоді ідей організації.
Агітація серед юнаків і дівчат була для ОУН на Миколаївщині пріоритетною, адже за умов постійного гестапівського терору відчувалася стала потреба в нових людях. Спершу, після перевірки ідеологічних засад, зацікавленим давали читати щось із пропагандистської літератури, періодики чи листівки, які регулярно постачалися із Західної України. Потім новачкам доручали неважку роботу (перенести пакет, документи, когось зустріти). У фіналі кандидат на членство мусив скласти присягу на вірність ОУН.
У жовтні чи листопаді 1943 року «Богдан» «засвітився» в замаху на німецького поліцая. Рятуючись від переслідування гестапівців у Миколаєві, він з колегами (Олександр Яковлев, Чухліб, Хвиля) заїхали в село Піски. Одного вечора, коли друзі зібралися в хаті Ніни Яковлевої, до них завітав поліцейський разом зі старостою села — далеким родичем Яковлева — і запропонував «підняти руки вгору». Як тільки почався обшук, «Богдан» блискавично вихопив у поліцейського гвинтівку, а Хвиля вистрелив тому в голову (влучив у вухо). Після цього підпільники порозбігалися хто куди.
На початку 1944 року змінився керівник Миколаївського проводу ОУН, «Богдана» посилають керувати підпіллям у Баштанський район, оскільки воно там постійно «пробуксовувало». Новий провідник розгорнув бурхливу діяльність. Активність «Богдана» так вразила керівника Миколаївської округи ОУН(б) Павла Микитенка, що він на допиті в НКВС зарахував того до «найбільш небезпечних індивідів», а власне Баштанський район охарактеризував як «найбільш заражений націоналізмом» на Миколаївщині.
«Богдан» оселився в с. Піски. Новий провідник проживав у оселі дівчини Моті. Ця круглолиця «низенька брюнетка» (за іншим джерелом — «блондинка») жила у верхній частині села з боку плавнів. Вона входила до гуртка жінок села на чолі з Галею Боровик, які симпатизували оунівцям.
Збереглися досить цікаві свідчення про характер і особисті якості тодішнього «Богдана». Ось яким він запам’ятався колезі: «25 років, західняк, усю його сім’ю репресувала радянська влада, нелегал». В інших протоколах допитів читаємо: «На вигляд років 18, хоча насправді має 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий, волосся світло-русяве, скуйовджене. Продовгувате бліде обличчя, очі сіро-голубі, ніс прямий, вуха великі, зуби криві. «Богдан» був досить «язикатий», і тому від нього Павло Микитенко дізнався чимало цікавого про Херсонську округу. «...був фізично слабкий, але рішучий і сміливий», «живим в руки не здасться».
Увагу привертала і деяка дивакуватість поведінки нового керівника ОУН Баштанського району. За спостереженням того ж Микитенка, Богдан Бандера носив «завжди розстібнуте» сіре пальто, вбирався в темно-синій костюм, а штани його постійно були «по коліна в грязюці». Ходив він повільно, «по-дівочому, маленькими кроками», «... руки розведені в боки, долонями від себе, пальці рук завжди розчепірені й постійно рухаються».
Десь у лютому 1944 року всім стало зрозуміло, що не за горами зміна влади — з німецької на радянську. Тому керівник СБ «Роман» наказав спорудити криївки, щоб керівний актив зміг там перебути важкі дні. За даними Олександра Яковлева, Богдан Бандера теж копав один з «бункерів» — біля села Мар’янівка. На початку березня він оселився в криївці («ямі») за вісім км на схід від села Піски.
У таких «ямах» керівники миколаївського й баштанського підпілля сподівалися пересидіти зміну влади, а потім легалізуватися під виглядом колишніх радянських партизанів. «Богдан» рекомендував вступати до Червоної Армії та підшуковувати там нових членів ОУН. Паралельно на місцях планувався набір бажаючих до збройної «боївки». Зрештою «заколотники» сподівалися спрямувати й тих, і тих воювати на Волинь у складі УПА. Багатьох турбувало земельне питання. «Богдан» обіцяв у майбутньому роздати землі селянам для «індивідуального користування».
З Богданом Бандерою в криївці також переховувалися підпільники села Піски — Яковлеви: Олександр, Домна й Мотрона, Романенко, Тихоненко, Чухліб та інші. Любомир Аліман («Борис») носив до сховку продукти й білизну. Утім, за два-три дні цей прихисток виявили німці. Зав’язалася перестрілка. «Семена» було вбито, а «Борис» кудись пропав. Повстанці втекли. Якийсь час переховувалися в скирті соломи.
Підпілля Миколаївщини дуже потерпіло від березневої радянської масакри. Зокрема, за нез’ясованих обставин полягли його керівник «Директор», заступник Павла Микитенка «Микола». А сам Микитенко, «особисто знайомий» із Богданом Бандерою, пішов на співпрацю з НКВС, але вже в лютому 1945 р. «за зраду Батьківщини» отримав 10 років виправно-трудових таборів.
За підрадянські часи підпілля ОУН(б) на Миколаївщині «посипалося» як картковий будинок. Так, тільки підпільник Кононов на слідстві НКДБ назвав 98 відомих йому оунівців у Дніпропетровській та Миколаївській областях, у тому числі керівників Дніпропетровського крайового та Миколаївського обласного проводів.
Закінчення життєвої стежки Богдана Бандери, за переказами очевидців, настало у березні — квітні 1944 р. За спогадом мешканки с. Піски Тамари Задираки, який наводить миколаївський краєзнавець Юрій Зайцев, «Богдана» випадково застрелили червоноармійці з Сибірської дивізії, котрі перебували в селі на відпочинку. Це сталося 11 чи 12 березня:
«Коли він забіг у сад, вояки його обступили й почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Стрілянина припинилася, він заговорив із вояками — казав, що не німець і просив здати його в комендатуру. Я стояла приголомшена, наче громом. Мені на пам’яті став мітинг і цей голос. Потім зірвалася з місця і підбігла до хлопців.
Кажу їм: «Він же не німець!»
А вони: «Ти його знаєш?»
— Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці.
Я відразу здогадалася, що це той самий юнак, який виступав на мітингу. Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: «Я Богдан, я українець із Львова» — і невдовзі помер».
Богдана Бандеру поховали на городі Тамари Задираки. А перед тим, як його труп засипати землею, жителі села Піски ... зняли з нього одяг.
Чітких офіційних документів, які б розставили всі крапки над «і» в цій історії, так і не виявлено. Залишилося лише декілька непрямих документальних свідчень. Богдан Бандера лаконічно згаданий у протоколі допиту Олександра Яковлева від 30 травня: «За чутками — вбитий». А 28 червня 1944 року начальник 4-го відділу «Смерш» 3-го Українського фронту зазначив, що «Богдана» на Миколаївщині немає.
Щоденна всеукраїнська газета «День». №30, субота, 21 лютого 2009
На Миколаївщині загинув брат Степана Бандери
Юрій Діденко,
голова Миколаївської обласної організації Народного Руху України
Як уже відомо миколаївцям ще з публікації в "Українському Півдні" у 1999 р., у антифашистському українському підпіллі ОУН у нас боролася і молодь із Західної України. Серед них під час усієї німецької окупації - з вересня 1941 р. до 15 березня 1944 р.- був юнак на псевдо "Богдан". Довголітні наші дослідження в архіві СБУ дали матеріали до висновку, що то був молодший брат Степана Бандери - Богдан, 1919 р.н. Він загинув у с. Піски Баштанського району на третій день після його визволення від німців
У 2001 р. автор отримав листа від Гурка Тараса з м. Бережани Тернопільської області. У листі була групова світлина, на якій заснята молодь у класі гімназії м. Холм - то було навесні 1941 р. На світлині є, як стверджує п. Гурко, і Богдан Бандера.
Пройшло кілька років, змінилися часи, і ми провели офіційне опізнання Богдана, що на світлині, і "Богдана" з нашого підпілля ОУН. Це сталося 25 січня 2005 р. на квартирі учасниці миколаївського підпілля ОУН Ніни Борової. Вона багато разів зустрічалася з "Богданом" у с. Піски і у Миколаєві. Свідками опізнання були наукові співробітники Миколаївського обласного краєзнавчого музею, які знімали це опізнання на відеокамеру. Пані Ніна Борова з усієї групи вказала саме на того хлопця, який, як стверджує автор листа, є Богдан Бандера.
Ми, таким чином, ставимо крапку на цій сторінці історії нашої визвольної боротьби.
На жаль, підтвердженням цього факту є тиск СБУ на дослідників історії визвільного руху, що посилюється рік од року. Те, що миколаївська СБУ має для того вказівки, немає ніякого сумніву. Але, як на мене, вони протидіють правді сильніше, ніж усі їхні колеги зі всієї України. Вже більше року ми не можемо дістатися до слідчих справ, з якими раніше працювали. Йде тиск і за місцем праці дослідників, і через обласний державний архів, де нас почали зустрічати як "ворогів народу" - якого народу? То співпадає з позицією миколаївських комуністів.
Миколаївські громадські організації національно-патріотичного напрямку у цей час оновлення суспільства, безумовно, вийдуть з пропозиціями до нової влади щодо кадрового оновлення і у вищеназваних державних структурах.
Герої займуть своє достойне місце в історії українського визвольного руху.
Слава Україні! Героям Слава!
Юрій Зайцев, голова Товариства "Меморіал".
Баштанка: "ТАК!" народному Президенту
Революційна Баштанка ніколи не стояла осторонь важливих історичних суспільно-політичних подій у житті України. Вирувало життя у серцях та свідомості земляків на вулицях і площах міста і під час Помаранчевої революції. Розгорнулася справжня боротьба об'єднаних сил Добра зі Злом. Громадські сходи, збори, мітинги, намети. Все, як у столиці.
Гостями і учасниками подій були небайдужі до майбутнього України, своїх дітей та онуків і власної долі мешканці степового міста, навколишніх сіл, а також районів.
Столиця степового краю упродовж двох століть гуртувала волелюбний люд із покоління в покоління, відстоювала незалежність, свободу, демократію, боронила свою людську гідність та правду.
Дружно підтримали баштанці лідера українського народу Віктора Ющенка, повірили в нього та в себе, відчули, що є нація з високоморальними традиціями патріотизму, любові та поваги.
Упродовж трьох голосувань Баштанка сказала: "ТАК!" народному Президенту.
І перемогла.
А 23 січня було Свято!
Свято відкрив голова районного комітету народної довіри М. В. Бардачов.
Прозвучав Гімн України, один за одним до слова запрошувалися лідери районних осередків політичних партій та громадських організацій, які разом виборювали перемогу Президента В.А. Ющенка:
Я. Р. Жук - голова районної організації Народного Руху України; В.Т. Гриценко - голова РО Української народної партії; Г. А. Ковалевська - 1-й секретар РК соціалістичної партії; В. В. Кунпан - голова РО ПП і П (Партія промисловців і підприємців); Ю. В. Малиновська - голова РО КУН; Б. В. Бойчук - голова РО НДП-Демплатформа; О.А. Присяжний - Українська народна партія; С.О. Архипов - житель наметового містечка.
З підсумками про результати виборів виступила голова ТВК Т. А. Дегтяр. Відбувся концерт самодіяльних артистів, участь у святі брали діти та гості з м. Миколаєва ("Вільні козаки", "Вертеп” із села Христофорівка"). На святі звучала музика, сміх, веселий настрій, випромінювалася надія на світло і добро. Було прочитано "Отче наш" і "Молитва за Україну". Горіли свічки пам'яті і надії.
А як смеркло, всі зі захватом спостерігали барвистий феєрверк, який було видно далеко від центрального майдану.
Коментарі