Промисли Калуша

Калійні промисли та хіміндустрія Калуша

екскурсійний маршрут дивитися тут

План-схема (кадастрова карта) спорудження річкових дамб "Mapa z 1787 r", розробник: Appenzeller.

Фотокопію в Краківському Державному архіві (Archiwum Panstwowe,  Oddzial kartografii)віднайшов ZbigniewBaldyga   

  

КАЛУСЬКА МІСЬКА РАДА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСТА Упорядник: Б. Яневич Наукові консультанти: О. Малярчук, І. Тимів, О. Відливаний, Ю. Садовий. Консультант з туризму: В. Павлів. Дякуємо за допомогу в розробці маршруту: - турфірмі «Галеон», - крамниці «Сувенір», - «Центру туризму "Феєрія"»

                                                        

Маршрут розкриває історію видобування калійної солі, розвиток калійних промислів та сучасної хімічної індустрії на території Калуша.

Видобуток солі у наших краях могли започаткувати фракійські племена голіградської культури (аналог гальштатської) у Х–IX ст. до н. е., як наприклад, у селі Лоєва на Надвірнянщині*. 

Схема соляної копальні
м. Гальштат (Австрія) Х–IX ст. до н. е.

Через 5 століть Галльські племена Бойїв вплинули на етногенез Галичан (у перекладі з кельтської мови «salina» – це соляне озеро, а «hal»– це сіль). У 60-45 р. до н. е. дакки, уславлені видобуванням руди, витіснили бойїв і таврісків з карпатської котловини [1]. У II-V ст. н. е. за цю справу взялися слов’янські племена культури карпатських курганів. Під впливом римлян з ІІІ ст. у нас розвивалась торгівля (у т. ч. сіллю). Удосконалювали солевидобуток білі хорвати, тиверці й уличі (VI-Х ст.), угорці та галичани (ХІ-ХІІІ ст). Польські урядовці у кінці ХIV ст. почали документувати розвиток та видобування калійної руди. 

До прикладу, у Вєлічці, що біля Кракова, згідно з результатами археологічних досліджень солеварством почали займатися від 3500 року до н. е., а безперервний видобуток солі у вєліцькій копальні тривав понад 700 років починаючи з ХІІІ століття (внесена до переліку пам'яток Світової спадщини ЮНЕСКО).

Музей у соляній шахті Вєлічка (Польща)

Назва міста «Калуш» могла виникнути внаслідок запозичення давніх іншомовних термінів та місцевих діалектизмів, що вживались у процесі розвитку соляних промислів. *

     * Галицький історик Антін Петрушевич ще в 1887 році писав, що назва міста Калуша прийшла від назви механізму за допомогою якого витягували із соляних криниць солянку (ропу, сировицю). В нашій місцевості цей пристрій називали «керат» (від нім.Kehrrad — «поворотне колесо» https://de.wikipedia.org/wiki/Bulgenkunst). Вчений наводив приклад із старовинних польських записів: "На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка – потік, над яким лежить місто"». 

Стовповий кират на соляній копальні у Вєлічці
            https://uk.wikipedia.org/wiki/Кінний_привод

      *   Дослідник Калущини Теодозій Король у книзі «Світ східних галлів» (ст. 361) пише: "Слово КАЛУШ походить від назв великого чана КАЛ (CALIX), де галли випарювали сіль, і ковша ЛУШ (LOUCHE), яким солевари черпали ропу з соляних озерець, мілких ям і криниць. ... перша галльська хімфабрика називалася БАНІ. Походить назва цього сло­ва від галльських слів БАН (BAIN) – ЧАН, ВАННА, РОЗЧИН і НІД (NID) – ЖИТЛА (солеварів). Для захисту виробництва солі від атмосферних опадів та пронизливих вітрів над ним будували навіси, які назива­лися БАНЕ (BANNE). Таких бань було, напевно, декілька, бо сучасні калушани знають, що за річкою під височанським берегом є Перша і Друга Бані. ...  Родовища ропи вони назива­ли КАЛІ БАНІ. Тому не дивно, що сучасні галичани каструлю називають БАНЬИК і БАНІКИ, а калюжі з водою – КАЛАБАНІ".

* Сучасний львівський дослідник, історик Василь Лаба стверджує, що в латинській, угорській і різних діалектах давніх слов’янських і тюркських мов широко застосовувалися слова «kalauz, kalaus, калауш» [2]. 

Подібні терміни використовувалися землекопами при видобуванні калійних покладів і при спорудженні копанок чи шахт. Отвором до невеликої соляної шахти слугував криничний зруб, який до середини ХIV ст. поляки називали «вікном»(szyba) [3]. Із збільшенням видобутків «вікно» поширювалося і перетворювалося на витяг з підйомним ліфтом або на рейковий в’їзд до штольні. «Калауз» в діалектах російської мови означає ємність з поклажею, калиту, накопичення багатства [4]. Якщо «калауз, kalauz» перекладати з балканських мов на німецьку, то знайдемо у словниках терміни «kallus»/«žulj» або «hauptschlüssel», що українською означає «пухир, пакунок, відмичку». Правдоподібно процес формування солі схожий на утворення пухирів, бо вона наростає на земній поверхні та упаковується у гіпсові чи глиняні капсули до яких необхідно проникнути (розконсервувати).

Наведені факти вказують на промислове походження етимологію назви нашого міста: впродовж віків від кельтського слова «hal» (сіль) та давніх діалектизмів «kalauz» і «kallus» шляхом фонетичної трансформації сформувався топонім «Калуш». 

Примітки:

1) Сіль видобувалася в селі Баня яке було приєднано до Калуша в 1924 році, але власники копалень очевидно проживали за міцними міськими оборонними укріпленнями і там же здійснювали торгівлю цим товаром, а можливо й розфасовку й зберігання.

2) Відомо, що калійні поклади на землі утворилися внаслідок перетворення океанічних глибин на континенти. Так, 25 млн. років тому (в неогеновому періоді кайнозою) в наслідок підняття Карпат з дна Сарматського моря [5] (океану «Tethys» [6]) утворилися прикарпатські й закарпатські пасма соляних покладів

* https://uk.wikipedia.org/wiki/Лоєва.

¹ https://uk.wikipedia.org/wiki/Кельті . 

² В. Лаба. Історія села Підмихайлє. – Ст. 34.

³ Слова «копальня» і «шахта» з’явилися кілька століть тому, а в кінці ХІХ ст. – «свердловина».

⁴ https://dic.academic.ru/dic.nsf/vasmer/40417/калауз : "калауз, Калаус, калауш, калауж, kalauz, kalaus - кишеню, сума, чемоданчик (волог., Сиб., Камчия.), торбинка (тат.), сумочка (тюрк.) ". https://ru.wikisource.org/wiki/ТСД2/Калауз : "калауз, Калаус, калауш (ВЛГД., сиб.) - зепь, кишеню; калита, сума, мішок, киця; чемоданчик, ранець, вузол з поклажею, капшук; капітал, стан ".  

⁵https://uk.wikipedia.org/wiki/Тетіс_(океан)– за теорією Е. Зюса в центрі океану «Tethys» з Кіммерійського хребта близько 66,5млн років тому почав формуватися Альпійсько-Гімалайський гірський пояс.    

⁶ https : // веб . архів . org / web / 20080516030745 / http : // www . палеоси . com / Мезозойський / Тріасовий / MidTrias . html

Історична довідка

На Струковій горі (тепер Пагорб слави) археологами виявлено залишки первісного поселення та кургану, а можливо і капища вік якого достеменно не встановлено. Серед корінних старожилів побутує легенда, що першопоселенці понад 1000 років там проживали і копаючи криниці досягали солоної і гіркої води. Все ж у VIII-IX століттях змушені були переселитися трохи нижче (де теперішній центр міста) і ближче до Лімниці щоб мати прісну воду біля свого житла.*

* Теодозій Король у книзі «Світ східних галлів» (ст. 361) подає такі відомості: "Галли перші родовища ропи на території сучасного Калуша ви­явили в урочищах, які нині носять давню назву СНІДОВА і СНІДІВ. Снідова розташована в прирічкових околицях сучасних автопарку, автошколи і Завалля, а Снідів – у районі між Заваллям і давнім інкубатором. На цій території протягом ХІХ–ХХ сторіч інтенсивно добували калійні солі шахтним способом. Тут пласти солі за­лягали близько до поверхні, і коли горизонти солей повністю виробили, вода позаливала гірничі виробки, а дерев’яні кріплення склепінь, покинутих штолень і штреків погнили, і в кінці XX ст. бага­тотонна маса породи разом з ґрунтом почала осідати, утворюючи на поверхні глибокі ями. Нині ця територія нічим не відрізняється від інших пустирів, але в давнину тут блищали соляні озерця, на по­верхні яких у літню спеку розчин ропи випаровувався, утворюючи на берегах сивий наліт солі. Назва Снідова походить від галльських слів СЕНІ (SENIX) – СИ­ВИЙ і ДОВЕ (DOUVE) – РІВ з ропою. Назва СНІГІВ походить від галль­ських слів СЕНІ – СИВИЙ і ГІВ (GIVRE) – ІНІЙ, бо тут сивий соляний на­літ галли порівнювали з інеєм. Від галльського слова СНІГІВ (сивий іній) походять українські слова СНІГ, СНІГИ, СНІГІВ."

ГАЛЛИ входили до групи Кельтських племен які були носіями Гальштадтської культури котра вдало розвивала видобувні промисли.

1387 р. – в архівних джерелах знайдено свідчення про соляні промисли на території нинішнього Калуша. Поблизу соляних вікон (szybów), які закладалися подібно до криниць але постійно поглиблювалися, часто знаходили кам’яні сокири первісних людей. Згодом кількість шибів сягала 75-ти і більшість з них були біля підніжжя височини, простягаючись з півдня на північ над правим берегом Сівки недалеко одна від одної. Вони з часом занепадали, а згодом збереглася лише одна – «św. Barbary».

1447 р.  – в документах згадується село Калуш з солеварнею.  

1553 р. – королівська люстрація (інспекція) повідомляла про дві солеварні поблизу Калуша.

1556 р. - в описі калуських королівських маєтків зазначена солеварня з трьома шибами, біля однієї з них було три вежі.  

1571 р. – метричний запис коронний у Варшаві повідомляє про три Калуські варильні цехи і дві шиби Mogiła та Szypiołka (в сучасній польській мові є слово «Szypułka» яке перекладається як «плодоніжна» - див. szypułkowy ).

Żołędzie osadzone są na długich szypułkach

1771 р. – в околицях Калуша функціонувало 12 шибів і 4 вежі обладнані панвами для виварювання солі й сушарнею. Тут пра­цювало 33 солевари. Готову сіль везли до Литви.

1773 р. – уряд Австрії націоналізував солеварні та розширив виробництво. На той час у Калуші існували 3 шахти: «Barbara» і «Mogiła» глибиною 76 метрів, «Nowa» глибиною 50 м.

1782 р.– австрійська казна почала фінансування промислів і закладання нових копалень. 

1784 р. – поблизу соляних копалень засновано німецько-єврейське поселення «Новий Калуш». 

1804 р. – відкрито гірку сіль на глибині 50 метрів покладом 15 метрової товщини у свердловині № 4. В 1810 р. у свердловині № 5 на глибині 45 метрів знайдено поклад гіркої солі 8 метрової товщини. 

1853 р. – у Калуші почала працювати парова машина «Сильвін» на відкритті якої був австрійський імператор Франц Йосиф.

1860–1870-ті рр. – австрійські хіміки Розе і Кріпп встановили, що калуська гірка сіль це каїніт та проводили дослідження порівнюючи Калуські родовища з німецькими покладами у Штасфурті (https://de.m.wikipedia.org/wiki/Sta%C3%9Ffurt).

1862 р. – розпочато переробку калійних солей. 

1867 р. – Потоцький, Моргулієс і Оффелгайм створили приватне підприємство АТЕК (Акціонерне товариство з експлуатації калійних родовищ).

1869 р. – укладено новий договір з товариством «Моргулієс і Компанія». Розпочалося будівництво фабрики з переробки калійних руд на хлористий калій, сульфат калію, кухонну сіль. 1875 року фірма збанкротувала через конкуренцію зі Штасфуртом та дорогим перевезенням солей до Бурштинської залізничної станції.

1 січня 1875 р. – почала функціонувати залізнична колія Стрий – Станіслав через Калуш.

1 березня 1877 р.– на підставі окремого розпорядження Міністерства фінансів Австрії від 15 лютого в Калуші створено управу солеварень. Шахти глибиною 160 метрів, довжиною 710 метрів і шириною 305 метрів ділилися на три головні горизонтальні розрізи, які були з'єднані з двома денни­ми шибами. Поклади у верхніх шарах містили кам’яну сіль, нижче були шари з 60 % вмістом кухонної солі. Місцями (в самому мулі) знаходилися гнізда або великі «булки» чистої солі.    

1881 р. – Калуська солеварня продукувала щороку близько трьох мільйонів вісімсот тисяч кілограмів солі, що фасується в кілограмові упаковки. У місті діяло 6 крамниць для продажу солі власного виробництва. 

1889 р.– добували 5 вагонів руди, а 1890 р. видобуток значно зріс.  

На межі ХІХ і ХХ ст. виявлено карналіт, який мав майже ті ж властивості, що і каїніт але в меншій кількості. Калуські солеварні мали в розпорядженні дві парові машини потужністю 6 і 10 кінсь­ких сил, парову помпу, соляні збірники міст­кістю понад 1000 гектолітрів, порохівницю і необхідну кількість житлових будинків для урядників і доглядачів. Тут бу­ли крамниці, склади, кузні, столярні, механічні верстати, невелика ливарня металу. Фабрика являла собою велику будівлю з дерева, мала дві великі залізні ємності, в яких продукувалося протягом року 3 800 000 кг солі, що формувалася в топки по 1 кг та висушувалася в двох сушарнях.

1893 р. – Австро-угорський уряд розпорядився здійснювати постійний видобуток каїніту і сильвініту та збудувати адміністративний будинок калійного комбінату з ратушею.

1902 р.– на глибині 257 метрів знайшли шар сильвінітутовщиною 8 метрів, якого почали добувати 10–15 тис. тон щороку. 

1907 р.– австрійським урядом було створено Акціонер­ну спілку «Калі» з головним офісом у Львові для проведення геологорозвідувальних робіт і видобутку калійної солі в Калуші та Голині . Досліджено поклади сильваніту, каїніту і карналіту, які були поширені на Прикарпатті в смузі шириною 3–4 км, дов­жиною близько 100 км від Дрогобича до Калуша. Значні запаси солей виявлено у Великій Турі й Моршині.

Фото з альбому« Kalush – Stebnik, 1922 р»

1912 р.– на видобуванні і переробці працювало 415 робітників. 

1913 р. – родовища оцінено в 13 млн. крон. Видобуто 10 вагонів руди, наступного року – 14 вагонів.

1912 р. – біля Калуша було відкрито велике родовище газу.

Березень 1913 р. – біля салін, при бурінні нафтової свердловини, вибухнули з великою силою ріпні гази, що три тижні унеможливлювало подальше буріння.

1914 р.– створено Акціонерне товариство з експлуатації калійних солей «ТЕСП» (Spółka akcyjna eksploatacji soli potasowych «TESP») для забезпечення видобутку на рудниках у Калуші, Голині та Стебнику біля Дрого­бича.95% акцій товариства належало державі, 5% – приватним власникам  .

1915р. – після відступу російської армії на вимогу працівників до ТЕСПу повернено інженера Юзефа Туркевича. 

1917р. – пройдено 191 м. штреку, в 1919 році – 336 м. 

1920 р. – після поразки ЗУНР створено АСЕКС (Акціонерне спілка експлуатації калійних солей).

1921 р. – на промислах працювало 310 робітників, видобуто 3,4 тис тон каїніту, 15,3 сильвініту. При ТЕСПі організовано футбольний клуб «TESP Калуш» і художню самодіяльність.

1924 р. – солевидобувне село Баня приєднано до Калуської міської гміни разом з Новим Калушем та Загірям (rozporządzenieRadyMinistrówzdnia 29 grudnia*).1926 р. –видобуток становив 208 тисяч тон руди.
 

1928 р. –вчинено підпал солеварні, причиною могла бути конкуренція з польськими соляними копальнями "Wieliczka", що біля Кракова (https://www.kopalniawieliczka.eu/pl/kopalnia-soli/historia). 

1929 р. – відкрито шахту «Ново-Голинь».

1934 р. – на калійному комбінаті працювало більше 900робітників. 

1935-1937рр. – введено в дію газові свердловини «Адам», «Олександр» і «Віктор» глибиною 700–750 м. Проектувався газогін Калуш – Станіслав. 

1937р. – початок будівництва фабрики мінеральних добрив сульфату магнію. 

1938 р. – видобуток становив 267 тис. тон.

Листопад 1939р. – на заводах ТЕСП і «Бровар» створено 150 нових робочих місць. 

Кінець 1939 р. – націоналізованоТЕСП, документи фірми у 1948 р. і 1950–1951 роках передано з районного архіву в ДАІФО. 

Грудень 1939р. – при ТЕСПі відкрито фабрично-заводське училище. Підприємство перейменували у «Калійний комбінат». 

1960 р. – створено КХМК (Калуський хіміко-металургійний комбінат) та розпочато будівництво його підприємств: Магнієвого, Калійного, ТЕЦу й інших.

1961 р.– створено правління КХМК при міністерстві. 

1967 р.– збудовані заводи об’єднано в КХМК. Розпочато будівництво інших підприємств (Олефіновий, Сульфатозбагачувальний, тощо), всього 12 заводів для виробництва і збагачення калійних добрив, магнію та глибокої переробки вуглеводної сировини. 

1968р.– розпочали роботу збудовані на той час заводи КХМК.  

1975 р. – КХМК перейменовано на ВО «Хлорвініл». Уведено в дію вперше в СРСР виробництво аеросилу. На Домбровському кар’єрі вперше у світовій практиці здійснено розробку калійних солей відкритим способом.

1991 р.– «Хлорвініл» став концерном, у 1996 р. його перейменовано у ВАТ «Оріана»,до складу якого ввійшли заводи з виробництва хлористого вінілу та калійних добрив – «Магнієвий», «Олефіновий», «Фітон», «Діанат», «Технопласт», «Техмаш», «Вінісін»), а також ТЕЦ і фірма з виготовлення будівельних матеріалів «Аверс».  

1991–1996 рр.– здійснено реконструкцію виробництва вінілхлориду зі збільшенням потужностей, а в 1997 році розпочалося виробництво поліетилену. Основними видами продукції були аеросил, антисептик «Амбізоль-1С», аргон високої чистоти, бензол нафтовий, вініл хлористий технічний, смола та рідкі продукти піролізу, кислота соляна, натрій хлористий, хлор рідкий, плівка поліетиленова та інше.

2000 р.– на підприємствах ВАТ «Оріана» працювали 6,5 тис. осіб та через економічні проблеми при участі інвестора компанії«ЛУКОЙЛ-Нафтохім» створено ЗАТ «ЛУКОР».  

2001 р. – розпочато виробництво хлору і каустичної соди.

2004 р. – утворено ТОВ «Карпатнафтохім», засновниками якого стали ЗАТ «ЛУКОР» і компанія «LUKOIL Chemical B. V.» (Амстердам).

Осінь 2008 р. –  «Карпатнафтохім» зупинив свої основні виробництва у зв'язку із відсутністю попиту на основну продукцію на світовому ринку. Однак реконструкція підприємства та будівництво нових виробництв тривали, зокрема в 2008–2010 роках нафтова компанія «ЛУКОЙЛ» інвестувала близько 400 млн. дол. США.

2010 р. – розпочалося виведення із консервації виробництва етилену, поліетилену, вінілхлориду та здійснено підготовлено до роботи нове виробництво хлору і каустичної соди мембранним методом. Вліткупідприємство повністю поновило свою роботу.  

2012–2017 рр. – «Карпатнафтохім» не працював через проблеми зі збутом, в лютому 2017 рокуйого продано ТОВ «Виробнича група Техінсервіс», у червні відновлено роботу. 

2018–2019 рр. – підприємство капітально відремонтувало та оновило обладнання вперше з 2011 року. Нафтохімічний завод реалізує продукцію на внутрішньому ринку та експортує до Польщі, Туреччини, Молдови та Білорусі.

 Для складання історичної довідки використано джерела:

* http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU19241171058

1) Грабовецький В. «Історія Калуша. З найдавніших часів до початку ХХ ст». 
2) Коломиєць М. «Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах". 
3) Малярчук О. «Становлення хімічної індустрії Прикарпаття: успіхи і проблеми». 
4) SłownikGeograficznyKrólestwaPolskiegoiinnychkrajówsłowiańskich. Wydanieelektroniczne.5)Н. Хвостин «ХЛОРВИНИЛ – вчера, сегодня, завтра». 6) Wikipedia «Карпатнафтохім  

». 
7) Гетьманчук А. «КАРПАТНАФТОХІ́М».

Об’єкти маршруту

1. Ринкова площа (сучасна площа Героїв). В ХVІ ст. ринок оточували ремісничі майстерні та панський (старостинський) маєток з фільварком, а довкола формувалося містечко з невеличких поселень, хуторів та урочищ таких як Баня, Матіїве село, Сирипки, Силилів, Загір’я, Торговиця, Струкова гора, Поріччя, Снідова (Снідів), Толока, Помірки, Загробище, Залісся, тощо. В центрі 1632 року збудовано першу міську дерев’яну Ратушу.

Поштівка "Rynek", 1904 р. NakladK. Ekstein

Карта фон Міга, 1782 р.

2. Локація "Замчище" та фільварок при Калуському Замку. Фрагменти замкової брами зберігалися до кінця ХІХ ст. Можливо тут до ХVIIІ ст. розміщувалося керівництво (управа) калійними промислами.

План будинку економічної управи, 1840 р. Документ з Краківського архіву

Рис. М. Гаталевича. Проект реконструкції замкової брами

3.Вулиця Фельчинських, де була перша ливарня дзвонів.

 

Рекламна листівка, 1930 р.

4. На перехресті вулиць Ковжуна і Височанки була в ХVІІІ ст. перша в Калуші піч для випалювання кераміки, а можливо й цегли. Згодом тут збудували бурсу.

5.Старий міський цвинтар закладений 1790 р. (поховання засновників калійних промислів), поблизу якого є вентиляційний ствол підземної шахтної конюшні.

6.Археологічна пам’ятка гальштатської (голіградської) культури на «Струкові горі». Можливо тут було поселення перших рудокопів.

7.Оглядова площадка над вентиляційним стволом шахти. Вид на споруди калійного заводу («TESP»): ратуші, цехів переробки руди, електровні (тепер пекарня), лабораторії та механічного (тепер ливарний) цеху.

Вентиляційна споруда над колишньою шахтою "Barbara" 

8.Територія первісних шахтних виробітків (відходів) калійного видобутку. Залишки давньої вузькоколійки та конезаводу. Інститут галургії.

9.Територія розташування німецько-єврейської колонії, фільварку та бровару заснованих 1784 р., кузні або й заводу виплавки заліза 1564-1570 рр.(тепер – стадіон).

Фрагмент мапи 1787 р., розробник: Appenzeller

10.Солянка (соляна гірка) – сховище відходів калійних видобутків першої половини ХХ ст.

11.Споруди «Калійного» та «Магнієвого» заводів з переробки видобутків Домбровського кар’єру в другій половині ХХ ст.

12.Домбровський кар’єр, недіючі цехи майстерні самоскидів «БілАЗ».

13.Дробилка та цехи калійно-магнієвого комбінату, вид на шахту Новоголинь.

14. Хвостосховища «Калійного» та «Магнієвого» заводів.

15. Новітні заводи «Синтра», «ТаркеттВінісін», «Синтелон».

16. Об’їзд дорогою попри споруди, які належали КХМК, згодом концерну «Оріана», тепер «Карпатнафтохіму» і «ЛУКОРу»: завод БудМатеріалів, промислова ж/д станція «Кропивник», «Трубний», «Олефіновий», «ЕП», «Орісіл», «КарпатСмоли», «ХіКС», «ПВХ», «Хлорвініл», «Техмаш», шлако і шламовідвали, очисні споруди, Управління. ТЕЦ. Полігон токсичних відходів гексахлорбензолу. «Даноша».

17. Підприємства промзони: «Карпатська кераміка», «Три Бетони», «Будмаш», «Металобаза», «Автобаза», «Управління механізації», «Ковосвіт», Типографія, інші.

Музей трудової слави «ЛУКОР-КАРПАТНАФТОХІМ» (ПК «Мінерал») – експозиція розкриває історію калуського солеваріння, калійних копалень та хімзаводів

Рекомендовано оглянути:

Ø  Музей промислів та етнографії ВПТУ (в т.ч. експозиція про ливарні дзвонів Фельчинських, Серафина, Габля).

Ø  Експозицію макетів і мінералів калуської Нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння (дослідження родовищ та розробки свердловин).

Схема маршруту